Сторінками Біблії

Івана 16:20–22 «…ви сумуватимете, але смуток ваш обернеться в радість… і радості вашої ніхто не відбере від вас».

Світ говорить про мир, але водночас наповнений страхом, війнами, конфліктами, внутрішнім неспокоєм Проблема не лише навколо нас — вона всередині людини Людина не може мати справжній мир, якщо не примирена з Богом

«Я піднявся на вершину, але на вершині нічого немає. Я хотів святкувати, а виявив пустелю.» У світі чимало людей, які мають гроші, славу, успіх, але закінчують трагічно. Бо темрява всередині не відступає перед зовнішнім успіхом. Але Бог дає світло, яке не залежить від обставин.

“Я благав Бога повернути бізнес, а Бог повернув мені себе.”

Біблія не данa, щоб лежати на полиці. Світильник потрібен тому, хто в русі. Слово Боже освітлює не всю дорогу одразу, а кілька кроків уперед — саме стільки, скільки нам потрібно сьогодні.

Молитва — це те, що ми вважаємо святим, чистим, приємним Богові. Але тут Соломон говорить про молитву, яку Бог відкидає. Тобто не кожна молитва прийнятна, навіть якщо вона звучить щиро. Бог не слухає того, хто не слухає Його.

Бог є Люблячим Батьком. Коли Він докоряє — це завжди зцілення, а не засудження. Але трагедія стається тоді, коли людина не чує, не приймає, не реагує. Соломон попереджає: коли серце не реагує на Божі докори, воно стає твердим — і тоді крах неминучий.

Бог особливо близький до сиріт, бо Його серце — це серце Отця. Піклування про сиріт — не просто добрий вчинок, а відображення Божої природи в нас.

Краще відвертий докір, ніж нещира любов.” Щирість краща за лестощі. Любов, яка не говорить правду, не спасає, а шкодить. Справжня дружба не мовчить, коли бачить небезпеку. Еф. 4:15 – “Говоріть правду в любові”.

«Як пес повертається до своєї блювотини, так і нерозумний повторює своє безглуздя.» (Притчі 26:11) У Біблії нечасто зустрічаються такі жорсткі образи. Але тут автор навмисно шокує — щоб ми прокинулися. Бо як тільки людина починає виправдовувати своє повернення до старих гріхів або способів мислення — Бог малює їй цю огидну картину: собака, що повертається до того, що щойно вивергла.

Колись листи були єдиним способом передати думки, почуття, добру звістку або настанову. Щоб лист дійшов — потрібен був хтось, хто його понесе. Іноді лист проходив сотні кілометрів, через небезпеку, бурі, холод, розбійників — але все заради того, щоб повідомлення дійшло до адресата. Сьогодні ми отримуємо повідомлення миттєво — але чи не втратили ми цінність самого послання?

Бог хоче, щоб ми вміли чекати свого часу, бути вірними у своєму місці і не намагались виглядати більшими, ніж ми є. Справжня велич не в тому, щоб підняти себе, а щоб дозволити Богові підняти тебе в Його час.