Сторінками Біблії

Ісус не випадково сказав: «Якщо не СТАНЕТЕ як діти…». Це не просто заклик берегти дітей. Це виклик — стати подібними до них у серці. Відновити втрачену щирість. Довіру. Радість.

Буває, люди кажуть: «Бог далеко, якщо Він узагалі є». Ми дивимось на війну, біль, втрати — і здається, що небо мовчить. Але ось подія, яка змінює це — Ісус, Який не втік у небо, а пішов туди з ціллю: щоби бути для нас Надією, Заступником, і одного дня — Суддею і Спасителем.

Сьогодні у світі, де важливе не те, хто ти є, а те, як ти виглядаєш — ця притча звучить радикально. У соцмережах люди часто створюють образ ідеального життя, у той час як насправді борються з боргами, страхами, відчаєм. Вони вибирають "виглядати", а не "бути". Притчі 12:9 говорить нам: "Краще бути простим, але справжнім, ніж фальшивим, але вражаючим."

Ми звикли думати, що чесність – це слабкість. Але Притчі 11 перевертають уявлення: бути праведним – це не про м'якість. Це про силу, стабільність і глибоку вигоду. Але не ту, що світ пропонує – а ту, яка залишається навіть після смерті.

Притчі 10 — це «дзеркало» нашого вибору: як ми живемо, говоримо, працюємо, ставимось до Бога і людей.

Сьогодні, в неділю після Пасхи, багато людей зранку вирушають на кладовища. Це стало традицією — приходити до місць поховань рідних, прибирати могили, молитися за них. А чи задумувалися ми коли-небудь: звідки взялася ця традиція?

Уявіть собі стіл. Проста кімната. Дванадцять чоловіків — втомлених, збентежених, повних очікувань. Вони не розуміють, що ця вечеря — остання. А Ісус знає. У Нього в очах — глибина. Не паніка, не страх. А любов. «Полюбивши своїх, що в світі, — полюбив їх до кінця» (Ів. 13:1)